Як пташка щебече, байрак гомонить,
Або чорнобрива в гаю заспіває...
О, Боже мій милий, як весело жить!
Сирота Ярема, сирота убогий:
Ні сестри, ні брата, нікого нема!
Попихач жидівський, виріс у порогу;
А не клене долі, людей де займа.
Та й за-що іх лаять? хиба вони знають,
Кого треба гладить, кого катувать?
Нехай бенкетують... У їх доля дбає,
А сироті треба самому придбать.
Трапляється, часом тихенько заплаче,
Та й то не од того, що серце болить:
Що-небудь згадає, або що побачить...
Та й знову до праці. От-так треба жить!
На-що батько-мати, високі палати,
Коли нема серця з серцем розмовлять?
Сирота Ярема — сирота багатий,
Бо в з ким заплакать, є з ким заспівать:
Єсть кариї очі — як зіроньки сяють,
Білі рученята — мліють-обнімають,
Єсть серце вдине, серденько дівоче,
Що плаче, сміється, як він того хоче.[1]
Оттакий-то мій Ярема,
Сирота багатий.
Таким і я колись-то був!
Минуло, дівчата...
Минулося, розійшлося,
І сліду не стало.
Серце мліє, як згадаю...
Чому не осталось?
- ↑ Що плаче, сміється і мре й оживає,
Святим духом середь ночі
По-над ним витає. (Додано власною рукою Т. Г. на ёго екземплярі вид. 1860 р. стр. 132.) Ред.
5*
