33
твою поміч у вихованні своїх молодших дітей, мов на другого батька їх, подалася його душа. Тоді хотів у розпуці й першім шаленім болю, голову о стіну розбити. Але господь бог охоронив його. Та вже те інше, що його ще по тім усім з другими дітьми спіткало… те інше гризло його й підмулювало, аж накінець Андруша — старушка кивнула головою в сторону, де находилося мале господарське обійстя — підтяв його останні сили… Всього надіявся він по нім і все так вийшло, як сподівався; але що з поміж гурту його даровитих і гарних дітей вийде один крайній п'яниця… Не надіявся ніколи, а воно прийшло…
Старенька замовкла і сперлася спиною. Її руки зложилися мимоволі до молитви, але її уста не молилися.
По втраті чоловіка й по драмах, що по його смерті наступали, вона втратила свого давню, до подиву витривалу силу й енергію. Стала втомлена й тиха; дістала гострі риси лиця, а лінія болю, що вибігала півлуком з-за ніздрів і злучалася з кутиками уст, загострилася ще глибше.
А всежтаки зосталася оця стара жінка гарною й симпатичною. Це мусів завважити також син, сидячи перед нею. Не звертав погляду з лиця матері, аж доки не перемогло його нараз якесь дивно сильне зворушення. Тоді схилив раптом, мов молодий хлопець, голову в подолок матері і якось болізно застогнаа.
— Мамо, ти наша дорога мученице! — мовив він. — За що, властиво, натерпілися ви стільки в житті за вас! Ви, що бажали завсігди лише саме добре і шляхетне, і лише добре робили! Мамо, стороже наш! Як вас колись господь покличе… то, здається, сам спаситель перепровадить вас на тамтой світ.
2. Кобилянська. Твори, т. VI.
