ре, як це звикли добрі родичі, але такої безсовісти й легкодушности, такого самолюб'я, яке проявляється тепер у тій дівчині, ви певно й у сні не догадувалися.
Батько не знає й десятої части з її вчинків, а з самої немочі й обезсилення став податливим проти неї. Та я, мамо, я вдаюся до вашого материнського авторитету. Мені справляє Олена журбу; я боюся за її будучину.
Поздоровляю Андрушу.
P.S. Наша дорога Зоня, мамо, прислала недавно якраз у день ангела батькового, красний, грошевий дарунок для нього; при тій нагоді розплакався батько, як мала дитина. „Мій далекий ангел — говорив — не забуває за мене, а не справляла нам, скільки була вдома, ні найменшого клопоту. О, ви, мої добрі голуби! — хлипав хорий, тепер уже дуже хорий, мамо. — „А колись то, як уродилися, ваша мати тяжко журилася вами! А тепер кожне з вас носить дні мої, призначені мені богом, на своїх добрих руках!“ — І при тім цілував мої руки. Мамо, моє серце краялося з болю при тих його словах. Якраз день перед тим урвала Олена тайком кусень його гарного, золотого ланцюжка від годинника і мабуть заміняє його десь за лакітки або за марне лахміття. Не журіться, мамо, але я мушу, хоч і як це мені прикро, поділити з вами мій сум і жаль! Я, мамо, фізично дуже підупала на силах. Мої нерви через неспання по ночах при батьку ослабли до краю. Я нездорова!.. Коли приїде Андрушка?“
Слово „Андрушка“ немов прикликало мене з іншого світа. Я не думала вже ні про що інше. Ані про Лідку, ані про Зоню, ані про Олену: я бачила лише свого бідного хорого чоловіка, якому „вже смерть з очей визирала“, і Андрушку в до-
