нього, як уже за Осипа й за нас усіх інших до господа бога молитись. А Олена!.. О, мамо!.. — крикнула вона нараз болізно: — Мені здається, що вона між нами лише на те, щоб ще колись нам, а особливо ж мені, навела великого жалю й горя! Най бог боронить її і нас під нещастя, але я маю такі прикрі почування, особливо ж коли вона входить раптовно й несподівано в мою кімнату, що зараз попадаю в переполох і мимоволі гадаю: ось, ось, уже несе якусь смертельну звістку!.. Я боюся її, мамо, і коли молюся вечорами, то прошу все господа бога, щоб відвернув від неї всяке горе, бо тоді мусіла б одна його часть і на мене впасти…
Я не могла нічого відповісти… Я була надто сильно зворушена й зранена заявленням і тайною Василя, щоб була в силі якунебудь думку про Олену скласти й голосно заявити. Підняла лише мимоволі мої руки й опустила їх на головки моїх, обік мене сидячих, добрих, тепер тяжко затурбованих,голубок, а мої уста прошептали благословенство.
Лідія захлипала, розплакавшись так голосно, що я вслід за нею розворушилась наново до сліз, а Зоня похилила ще нижче голову й заслонене обличчя. Вона ледве ж дихала, такою непорушною видалася мені. Що її тоді зворушувало, могла я собі аж пізніше сказати, або вгадати… а однак… однак, яке несказано чутливе, глибоко чутливе дитя сиділо годі коло мене! О, ти моя жрице! ти моя прекрасна й чиста жрице! — прошептала нараз білоголова мати, встала й вийшла тяжко зворушена з тихої кімнати.
