Перейти до вмісту

Сторінка:Коваленко Г. Про український стиль і українську хату (1912).djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

балок. В печерах люде знаходили захист од ворогів, а надто од холоду: в глибшій печері не буває морозу. Поблизу люде знаходили собі поживу: рибу, молюски у річці, усяку живність у берегових лісках.

Високий берег річки або балки має шарі усякої землі; зверху йде чорна земля, звичайно порита норами степових гризунів; далі йде глей, пісок, сіра або жовта глина, знов пісок, біла глина і т. д. Усі отті шарі перерізані долиною річки або яром.

Копати печеру зручніше, вигідніше у глиняному шарі, напр. у тій глині, що тепер з неї в Київі робляти цеглу. Глина не пропускає крізь себе водяної течії, держиться кріпко, не завалюється.

Копаючись у глині, наші предки ще тоді звикли до неї, звикли нею користуватись, І до сього часу українська хата несе на собі глину, незалежно від того, з чого вона сама зроблена.

  
Пред-історична хата-землянка.

Коли трохи зросла кутьтура і люде навчилися краще користуватись огнем, почали люде свою оселю потроху висовувати з печери, з гори. У печері, правда, затишно і од ворога безпешно; та там сиро і темно. Перестали закопуватися глибоко, а лиш роскопували під горою (берегом) точок, ставили передню стіну (чоло), щоб вона давала захіст з того боку, де немає гори, і з тій стіні пустили віконця. Бокові