стіни теж трохи вилізли наверх. В одній з бокових стін зробили вхід — двері, а в другій (причілковій) — віконце. Те віконце не могло поміститися посеред стіни, а тільки близше до покутя; бо ще значна часть причілка була закрита горою.
Віконця були малесенькі, мабуть круглі, бо круглі легче затуляти — чи пузирем, натягнутим на обручик, чи иншим. Одно віконечко — проти печі чи огнища, друге проти глибшої части печерки. Третє, причілкове вікно явилося не раніш, як часть причілка вилізла наверх. Зверху накрили стелею — деревом, а поверх глиною; на край спустили над стіною стріху, щоб дощі не розмивали стіни.
Копаючи точок для такої хати-землянки, зоставляли попід стінами земляні (глиняні) лави і піл; для печи чи огнища теж зоставляли підвисшене місце; а середину викопували глибше, і то була долівка, діл (рівняючи з лавами, полом і піччю, то дійсно була долина). І тепер ще єсть звичай робити під лавою (близше до мисника) наче вал із глини. А колись видно уся лава була з глини, — чи вирізана з ґрунту, чи виліплена потім.
Отак, як ото колись наші люде ліпили свої хати до гори, підкопуючи її, так і тепер ще живуть по тих сторонах, де більше гір, де ґрунт не дуже розмивається, та й не дуже твердий, — звичайно се вапняк або вулканична пемза, шлак. Се ми бачимо й тепер у Криму, на Кавказі. І не тільки там: в Одеському повіті маємо цілі села, де хати збудовані в той спосіб, і живуть там наші земляки. Тут люде вернулися до колишнього способу будування хат під впливом особливих обставин і сусідства Татар.
По всій Україні однаково знають слова: стеля, стріха (край покрівлі); гора (декуди — горище). Та не маємо такого ж загально прийнятого слова для покрівлі, накриття. У Правобережній Україні і в Польщі се зветься дах, — слово німецьке. І на лівім боці ще зосталося слово піддашки (ґалєрея на стовпах). Видима річ, стеля була вже з самого печатку, як тільки хата вилізла з гори; тоді ж явилася й стріха, — тоді єдина часть теперішньої покрівлі, самий її край, що звішується над стіною і закриває од дощу. Далі була просто гора. І тепер що-дня кажуть: полізти на гору, — на
