няної криниці, тягали та двигали воду, мочили постягані мішки та ганчірки й подавали тим, що були на даху.
Важка робота! Здавалося, що вже небезпека минула. Та нараз діти побачили, що в одному місці на крівлі, починають тліти сніпки. Зчинився крик, та заки ще інші отямилися, один із тих, що були на даху, вхопив голіруч сніпки, які горіли, стиснув їх у своїх руках та притис до грудей. Шарпнув собою, вирвав цілий оберемок сніпків і враз з ними поточився з даху на землю…
Тимчасом інші, що побачили нову небезпеку, кинулися з мокрими ганчірками та водою тай задушили вогонь. Потому кинулися до товариша, що лежав зомлілий та не чув уже, що на ньому горять рештки зітлілого одягу…
Струмок зимної води згасив вогонь на одягу та привів хлопця до памяти. Він підвів голову, закліпав осмаленими повіками та прошепотів: А читальня?
— Врятована! — відповів йому хор дитячих, охриплих із утоми, голосів.
А в цю мить, наче в нагороду хлопцям за їх посвяту, змінився вітер та почав гнати дими й полумя у другий бік.
Читальня була врятована!
