днями. Що крок-два здибав Остапко людей, що з жовто-блакитними відзнаками на грудях прямували в цей чи той бік. Часами переходили скорою ходою військові стежі, а Остапко пізнавав по мазепинках, що їх мали на головах вояки, що це стежі Січових Стрільців. Тут, то там, поміж військовими, майнув Остапкові однострій ґімназійного учня з жовто-блакитньою кокардою на шапці; тут, то там звичайний міський одяг. А стежі проходили міцним, скорим кроком, розглядаючись пильно довкола, начеб шукали ворога, що може десь зачаївся; наче стежили, чи хто не зазіхає на те, щоб наново розбуджене життя здушити відразу.
Прохожі люди плили юрбою в сторону Міської Думи.
Там — казали — осередок цілого руху; там дають накази, що робити; там кожний може бути потрібний.
Попиханий юрбою побрив туди Остапко.
Побіч будинку Міської Думи, де тепер містилася військова команда, побачив людей, старих та молодих, що ходили на всі сторони, щось між собою говорили, чимось були заняті. Побачив кілька чет стрільців у шоломах прикрашених жовто-блакитними стяжочками, доглянув, як формуються нові
