Хтось вибігає вперед, хтось тиснеться до хлопців, хтось горне їх у сердечні обійми?
— Хлопці, що це? — падуть питання.
За хвилину біжить волосний старшина. Це сьогодні не старий дідусь, яким був вчора, це юнак, як ті, що прийшли. Тільки волос у нього сивий, тільки морщини на лиці, але серце юнацьке, гаряче.
— Що це, юнаки? — питається.
— Відбили ворожу ватагу, полонених ведемо! — гомонять юнаки.
— І пішліть, пане старшино, підводи на залізничу стацію щоб забрати там воєнну добичу, кріси, скоростріли, ґранати. Придадуться нам на ворога!
— Слава, слава нашим юнакам! — гомонить увесь нарід, а батьки та матері юнаків аж сяють на радощах.
— Слава! — несеться гомоном далеко-далеко.
— Слава! — відбивається гомін в недалекому лісі й вертається назад.
Легіт вітру пестить-леліє юнацькі голови, а ясне сонце освічує їх своїм промінням…
