Сторінка:Коковський Франц. Юнацькі серця (Львів, 1938).djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
2. НА РОЗВІДЦІ.
 
I.
 

Четар вернувся захмарений до своєї чети. Ходив по своїй землянці, міркував щось, та видно з цього міркування нічого не виходило, бо хмари не вступалися з його лиця. Не видержав врешті, підійшов до дверей замлянки та закликав:

— Осипе! Ходи-но сюди!

— Приказ, пане четарю! — почувся голос між сніговими платками, що густо та безнастанно сипалися з неба на землі.

За хвилину стояв перед четарем молоденький юнак. Випрямився на ввесь свій малий ріст і темними, розумними очима дивився на четаря.

— Слухай, Осипе, ти знаєш добре всіх наших хлопців?

— Знаю, пане четарю!

— Гаразд! Мені, бачиш, треба підібрати когось із молодших, певного та досвідного юнака…

— Розумію, пане четарю!

— Такого, бачиш, що зважився би на велику небезпеку…

— Так!

— Знаєш може кого? Подумай, може кого підбереш…