— Не треба думати, пане четарю. Я такого знаю.
— А деж він?
— Він тут, голошу слухняно, пане четарю!
— Хто? — Ти?
— Я!
— Але це, бачиш, справа нелегка, небезпечна, Можна навіть життям за це заплатити…
— Цеж війна, пане четарю…
— А ти — ще молодий…
— Нічого, пане четарю. Я-ж не перший день в окопах…
— Добре, коли ти певний себе, нехай буде. І радий я, що саме тобі буду міг те поручення дати, бо знаю тебе не від сьогодні, тому вірю, що ти зробиш це якслід…
— Зроблю!
— Добре! Справа, бачиш, в тому, що команда нашого відтинка наказала нашій четі вислати розвідчиків, чи стежі, щоб розвідатися, що задумує ворог. Розумієш?
— Так.
— А це дуже тяжка річ. Ворог перед нами на кількасот метрів, у день голим оком його доглянеш. Висилати стежу хочби з двох-трьох стрільців нінащо не придасться, вони мусять згинути…
— Певно…
