А за хвилину клекотіли вже наші скоростріли, обстрілюючи горбок, де всадовився був ворог, а ще за хвилину в повітрі понісся свист гарматніх ядер назустріч наступаючому ворогові.
Наші стрільці гнали ворога від містечка.
Хоч була вже друга половина березня, ніщо не показувало, що надходить весна. Великі сніги, морозний вітер та пронизливий холод показували радше на те: що ще багато-багато промине часу, поки великий сніг ізтає, а зелена травичка та дрібні пелюстки квітів, розкішних і запашних, покриють землю.
І в хаті Василькової мами, Ганни, царила зима. Суворий холод пхався крізь замерзлі, маленькі віконця в хату, ніби не завважував навіть тих вогких полін, що ледве блимали в маленькій печі, ніби міркував, що тут, в манюсенькій хатині Ганни, йому найкраще та найдовше вдержатися.
До печі пригортався Василько, прилягав до неї всім тілом, ніби хотів ним забрати все тепло, що виходило з розігрітих стінок печі, щоб воно не пропало марне. Із другого боку печі, ближче вікна, сиділа Ганна, Василькова мати. Сціпенілими від холоду пальцями латала Васильків одяг.
