Перейти до вмісту

Сторінка:Коковський Франц. Юнацькі серця (Львів, 1938).djvu/57

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Ти давно на війні?

— Третій місяць…

— А твої батьки що?

— Не знаю… Я втік зо школи. Може не пустили б… може мама плакала б…

— Ти був у школі?

— Так.

— А не краще тобі було вчитися?

— Перше Батьківщина, а потім наука!

— А я — тутешній, мій батько тут війтом…

— Ага!

— І я… хочу теж з вами… Я теж хочу боротися за нашу справу…

— А твій батько?

— Не знаю, але я піду!

 
II.
 

Заграла сурма: Збірка!

Вмент стояли вже юнаки готові до походу.

— Пане начальнику! — звертається командант до війта, що разом із іншими селянами вийшов подивитися на власне військо. — Куди б найкраще перейти ріку?

— Тут був міст  — каже війт, — але тепер його немає. За час війни знищили…

— А рікою?