та закарпатських говорах[1]. — які В. Ганцов без достаточної фонольоґічної основи зачислює не до північно-українського, а до південно-українського наріччя (стор. 44, 63 і т. д.).
Північна (північно-західна) ґрупа говорів відзначується в порівнанню з південною (південно-східною) ґрупою більше задньою або середньою обниженою артикуляцією цілого ряду відтінків голосівок із характеристичним заднім ы, що відповідає давньому ꙑ, яке відріжнюється тут від давнього и.[2]
Північно-західна ґрупа україйських говорів розпадається на дві головні полоси: північну і південну.
На найбільше на північ висунених частинах укр. етнічної території східнього і західнього Полісся та Підляша від крайнього виступу на півночі від Десни — через багнисті простори, на південь від Припети, дальше, за перехідною енклявою коло Пінська, до крайного північно-західного угла укр. землі — бачимо найбільше консервативні говори, що мають у наголошених замкнених складах замісць давних довгих о та е та старого ѣ цілу систему діфтонґів; замісць о: у͡о, у͡е, у͡и (куонь, куень, куинь): замісць е: ю͡о, ю͡е (вю͡оз, вю͡ез) замісць ѣ: i͡е (ві͡ера, грі͡ех) Рідше являються в сих говорах в таких позиціях декуда і заступні монофтонґи.
Сі діфтонґічні говори становлять найдавнійшу формацію у фонольоґічній еволюції.
На південь від діфтонґічних говорів ідуть по обох боках Дніпра одноцілою і густою а на заході, як було сказано, рідкою, часами поперериваною смугою аж до Карпат, а опісля густим пасмом в Карпатах і поза Карпатами консервативні говори, що не мають діфтонґів у наголошених складах замісць довгих о є, та давнього ѣ а мають на тому місці ряд голосівок у, ю, ы, и, ӥ, що не доходять до голосівки і переднього ряду: мост, муст, мист, мӥст: соль, суль, силь, сӥль: мед, мюд мид, мӥд.
Сі старинні говори становлять уже, в порівнанню з діфтонґічними, другу фонольоґічну формацію,
Сей перехід — від давніх о та е, що в часі упадку глухих голосівок підлягли заступному здовженню і скріпленню, через діфтонґи та їх заступників у, ю, — в напрамі до і проявив ся (коли не числити таких спорадичних прояв як: коукоуль — коуколь, τὸ τοιβώνιον, в XIII словах Григорія Богослова з XI в.) — з цілою силою в українських памятниках почавши від XIV в., — особливо в грамотах: Друздъ (Гал. грам. 1359); довровоулно,
- ↑ Порівнай Верхратський „Знадоби“, II, стор 18: паробок. Про говор галицьких Лемків, Льв. 1902, стор. 27: скораний, познати, достати. В. Гнатюк „Русини пряшівської епархії“, „Записки“ 1900 р., т. XXV.—XXVI., стор. 65: достанете.
- ↑ Зілинський: Проба упорядковання укр. говорів, „Записки“ Н. Т. ім. Шевченка, Львів 1914, Т. СXVII—CXVIII, стор. 362, 363.
