прꙋзвищемъ (Перем. грам. 1366); при тумъ (Молд. грам. 1436); по нюи (Прем. грам. 1359); Василювь (Болестрашицька грам. 1366; своюмъ, (Гал. грам. 1398). і д.[1]
В сих консервативних, архаічних говорах можна відмітити дві ґрупи: західню і східню.
Західня, карпатська частина відріжнюється від східної особливо задньою артикуляцією старого ꙑ, що виразно і різко проявляється особливо після г, к, х, де східна часть має гі, кі, хі, рідше ги, ки хи. Вона часто задержує давне о та е; скора, кос, мед, ногті (Верхратський „Знадоби“, II, стор. 19); ноготь, войско, сиротський (Верхратський, „Говор Галицьких Лемків, 27), за те розмірно рідше, як східна часть сеї підґрупи, задержує довге о та е, в ненаголошених складах в середині слів (дзвонок, мосток, возок), хоч і ся проява не є їй чужа.
Ся західна, карпатська частина консервативних говорів другої формації має в деяких підговорах значну примішку таких фонольоґічних прояв, що сполучують ії з південно-східною ґрупою укр. говорів.
Північна (північно-західня) ґрупа говорів сягала в давнину далеко дальше по обох боках Дніпра на південь, а на західних територіях на південний схід, як нині. Вона ішла так далеко, як далеко сягають нині перехідні і мішані говори, навіть із переважно південним характером, але в яких можна відмітити північну старшу основу.
Правдоподібно вже в давніх часах, по думці Шахматова вже в X. в., ввійшла автохтонна людність карпатських просторів, за яку сей учений уважає літописних Хорватів[2] — у безпосередно стичність і конфлікт із південним українським племенем Уличів.[3]
Думка Шахматова знаходить потвердження у топоґрафічних назвах осель тої території. Можемо вказати на Улично на Бойківськім, Улюч на Лемківськім Підкарпаттю. Замітна річ, що і на середному Закарпаттю в Землінській столиці бачимо оселю Улич (Utczás).[4]
З другогож боку, в недалекому сусідстві поруч сих кольоній Уличів — бачимо й давні оселі північних Дулібів. Про се свідчать наглядно назви сел на галицькому Підкарпаттю: Дуліби, а саме,
- ↑ Порівн. E. Ogonowski: Studien auf dem Gebiete der ruthenischen Sprache, Lemberg. 1880. стор. 33; А. Крымскій: Украинская граматика I. 1 стор. 150-156 і даль. 202-203 і даль.
- ↑ А. Шахматовъ: „Введеніе въ курсъ исторіи русскаго языка“, ч. І., Петроградъ 1916, стор. 104
- ↑ Порівн. А. Шахматовъ: „Краткій очеркъ исторіи малорусскаго (украинскаго) языка; „Украинскій народъ въ его прошломъ и настоящемъ“. Петроградъ 1916, стор. 678.
- ↑ Порівн. С. Томашівський: „Етноґрафічна карта Угорської Руси,“ С. Петербург, 1910, стор. 68, 92.
