На південно-східній полосі українських територій, яких прикмети ми зазначили вже вище, бачимо розмірно одноцілу, на великих просторах розширену діялєктичну ґрупу, яка становить вже трету, найновійшу фонольоґічну формацію, наслідок довгого ряду еволюційних фаз і перемін. В тій ґрупі далеко скорше затратилися давні глухі голосівки і потягнули за собою дальші фонольоґічні переміни.
Тут скорше перейшла артикуляція голосівок більше до передньої частини устної ями і сконцентрувалася в положенню головної голосівки і, яка являється замісць давнього о та е, або діфтонґів, та їх заступників у, ю, північної ґрупи.
Тут пересунулася до переду й артикуляція давнього ꙑ в напрямі давного и так, що ріжниця між ними затерлася і на їх місці появився оден звук и передньо-середнього ряду, верхньо-середнього положення.[1]
Південна (південно-східна) ґрупа українських діялєктів і говорів найновійшої формації розпадається на більше здіференціовану полосу північно-західну і більше одноцілу південно-східну.
Ся південно-східна частина тої головної ґрупи говорів що, розпростерлася на широких просторах: в південно-східній части Київської ґуберні, в Катеринославській, Херсонській, в більшій части Таврійської ґуберні, — дальше на схід в південній части Полтавської, Курської та Вороніжської ґуберні, в Харківській ґуберні і дальше на південний схід на землі чорноморських козаків аж поза Кубань, становить типовий південно-український діялєкт, що осягнув найвищий вершок еволюції фонолоґічної скалі. Він відзначується передусім склонністю великої части голосівок до більше або меньше передної артикуляції, найсильнійше розвиненним ікавізмом (зам. давніх о, е, ѣ), майже правильним мягченнєм шелестівок перед і з о, слабшим ступнем паляталізації шелестівок с, з, ц, мягким рь в ріжних позиціях, правильним уживаннєм здвоєних шелестівок, мягкістю закінчення ть в 3. особі ч. од. і множ. часу тепер., та приказового способу, і т. и.[2]
Одностайне пановання ікавізму на згаданих великих степових просторах вказує на те, що кольонізація сих країн, яка розпочалася вже в XIV. та XV. в. а скріпилася в XVI. та XVII. в., ішла з таких земель правобережної України, де перехід давнього о, е та ѣ в і був уже вповні довершений.
Ті нові переселенці, що говорили південно-українським діялєктом, стрінувшися тут із північно-українськими говорами або асимілювали їх, на скілько се взаґалі можливе, або в великих розмірах витискали їх чим раз дальше на північ.
На значній частині територій занятих нині південною (південно-східною) ґрупою українських діялєктів і говорів жили колись,
