Не поможуть ніякі старання відтяти наш літературний доробок і нашу сучасну мову від її старинного історичного тисячлітного пня — як теорія Поґодина та його епіґонів.
Всі такі теорії з рештою давно розбиті, як було показано, науковими дослідами.
Далеко важнійше діло для будучности української мови, як теоретичне її освітленнє, — зробило саме життє, елєментарна сила нації та ії живого слова проявлена в найновійших часах.
Боротьба за волю, хоч на разі спинилася у повени крови, не пройшла безслідно для нашої національної ідеї і для нашої мови.
Ідея вільної України, що жила колись лишень в умах немногих інтеліґентних одиниць, тепер, обагрена кровю, живе в серцях міліонів українського люду.
Ся могутня сила розгону української національної ідеї вирішила практично і справу нашої літературної мови. Обновлена хоч на короткий час українська державність у Галичині і на Придніпрянській Україні розтворила широко двері і для української мови до всіх хоромів, сфер і функцій народного життя. Українська мова стала по довговіковій перерві державною мовою нації в шкільництві від найвищого до найнизшого, в судівництві, в політичній адміністрації, у війську й церкві. Особливо українізація церкви й богослуження скріпила значіння і розвій нашої мови.
На високий рівень підіймає українську мову київська Всеукраїнська Академія Наук, що повела дальше в ґору будову розпочату Науковим Товариством ім. Шевченка та Укр. Наук, тов. в Кніві. Робота її невгасала й тоді, коли її члени завмирали з голоду та ледви держали перо в закостенілій із холоду руці.
Не виключуючи і не нехтуючи здорових діялєктичних ріжновидностий, що допроваджують до мови новий приплив животворних лєксичних та синтактичних засобів, пішла наша літературна мова рішучо в напрямі всеукраїнського обєднання.
До зближення літературної мови Галицької і Придніпрянської України причинилася в найновійших часах з одного боку участь Галичан в урядах та громадських інституціях Придніпрянської України, де помагали вони витворювати урядову українську мову — а здругого боку діяльна участь галицьких військ у боротьбі за волю придніпрянської України а навпаки придніпрянських відділів у Галичині.
Також еміґрація на чужині причинилася до зближення галицької і придніпрянської літературної мови. Галичане і Придніпрянці освоюються з деякими діялєктичними елєментами, які взаімно приймають від себе, коли вони містять у собі відповідні цінности.
Живий вислів знаходить ся спільна праця у викладах та у виданнях Українського Університету в Празі, в якому співділають професорі з ріжних територій української землі.
Немало ще треба буде праці, щоби допровадити до повної одностайности нашої літературної мови так у частині граматичних
