прояв, як і в правописі; а все таки здобула собі наша літературна мова, оперта на здорових, чистих елєментах усіх головних українських говорів з особливим узглядненнєм і підкладом говорів південно-східної ґрупи — такі трівкі всеукраїнські основи, що запевнюють її блискучу майбутність.
Правда, — мов далекий передісторичний гомін — відзиваються ще часом і нині кличі тих, що старалися зіпхнути нашу мову на становище діялєкту супроти великоруської в своїй основі літературної мови росийської.
Уже Іван Франко кинув ім могутну відповідь:
Діялєкт!… — а ми його надишем
Міццю духа і огнем любови;
І безсмертний слід його запишем
Самостійно, між культурні мови.
Ся мова є й буде самостійним орґаном найніжнійших почувань і відрухів духа і серця міліонів українського люду, є й буде висловом високих поступових свободолюбних стремлінь цілого народу, вона є й буде орґаном і предметом досліду в наших наукових інституціях а під сю пору передусім в Українськім Вільнім Університеті в Празі, який отсе маю честь отворити та віддати на пожиток нашій молоді та на культурну службу нашому народови.[1]
- ↑ Сей виклад виголосив автор на інавґурацийнім святі в скороченню, з пропущеннєм деяких спеціяльних уступів та літератури предмету, доповненої опісля кількома новійшими появами, які в самому тексті міг згадати лише коротко, на скілько вони дійшли до нього в часі, коли праця вже була готова до друку.