вдасть ся задля слабости хору, а в тому і ти будеш винен? Як вам здаєть ся, хлопцї, як би назвати того і що варт такий, що від загальної справи для особистих інтересів відтягаєть ся? Що варт чоловік, що походячи з нації слабшої переходить до міцнїйшої і ворожої? — І Штефанів голос постепенно підносив ся а очи дуже горіли. — Слухай, та-ж здаєть ся знаєш, чим для нас Шевченко, чим він для нас мужиків, а ти сам мужик цураєш ся його і за той час, щоб хоч що трохи причинити ся до звеличаня дорогого імени, ти ходиш із тими паничиками, що ненавидять усе що руське, тай забавляєш ся?
— Штефане! — сїпав його хтось за рукав — та дай спокій, не зачіпай біди.
Але Штефан не давав спокою і говорив далї.
— Нї, я вже тепер буду говорити всьо, бо йому то вже давно належало ся від мене; і йому, і тим усїм перекиньчикам. Давнїйше я старав ся просьбами, а коли ті не помагали, то кпинами промовити до його розуму. Але те все на нїщо. А врештї нехай уже раз знає, що з такими як він не хочемо мати нїчого до роботи і навіть їм руки не подавати-мемо.
— Ох, що-ж то за втрата буде? — сказав злобно сьміючись Корчак.
— Втрата чи не втрата, а ти від нинї не сьмій називати ся Українцем, іди далї лизати лапи своїм паничикам, бо чесні Поляки та Жиди певно стануть по нашій сторонї.
Ну, а Поляки та Жиди так притиснені до муру, очевидно майже всї стали по сторонї Штефана і Корчак остав ся сам.
Але се було лише так, для людського ока, бо як тільки павза минула, видів Штефан, що деякі Поляки всьміхали ся до Корчака та казали:
— To widzisz druhu, nie gniewaj się; ty sam wiesz najlepiej, jak my cię kochamy, ale z tym Marczukiem musi człowiek trzymać się zasady: I Bogu świecę i dyabłu świeczkę.
