приготовляти ся до званя вчительського, бо як він казав: доки в нас не буде своїх шкіл, а в них патріотичних учителїв, що виховували-б нашу інтелїґенцію, доти не буде в нас добра.
|
|
Зима. На дворі мороз та вітер, у хатї також зимно, а Штефан сидить при малій лямпинї і вчить ся. Ноги від зимна зледоватїли, руки здеревнїли, тїло переймає дрож. Він знимає з клинка плащ, накидає на себе і далї вчить ся та читає. Або і без плаща пересидить десь далеко поза північ. Тїло здеревнїло, та серце живо бєть ся, а голова аж горить.
— То все пусте, все байка; то так любо читати. Те місце таке чудове в Дон Карльосї:
Позволь менї ридать, гіркії сльози лити,
Єдиний друже! Не маю нїкого, ах нїкого!
На тій великій, широкій землї нема нїкого!
І як велике царство батька мого
І як далеко скорії вітрила
Срібну ішпанську фльоту хвилями несуть, —
Нема такого місця, сторони такої,
Де б міг я плакать — крім твоєї груди.
Друже єдиний, я сльозами молю,
На найсьвятїйше тебе заклинаю:
Не відганяй мене із місця того.
— Та нї! воно в перекладї не виходить так гарно, як в устах королївського сина! Він бідняга так бажає любови,
—Як повна глубокого траґізму та скарга на самітність в устах королївського сина! Він бідняга так бажає любови, приязии, а всюди знаходить лише переслїдуванє та ненависть, кождий його крок слїдять, власний батько ненавидить його.
— О, який-жо я щасливий при всїй своїй біднотї, що маю де серце огріти, що маю таких любих родичів. Чи зможу я коли віддячити ся їм за те, що віддали мене до школи, що
