покаю ся і сповню все, що менї наказує обовязок.
Подали собі всї три руки і вийшли. Корчак попрямував до директора. Оповів про все, до всього признав ся і просив лише о сьвідоцтво відходу (бо не хотїв довше в сїй ґімназії оставати) та о дозвіл прилюдного оправданя Штефана. Директор прирік дати сьвідоцтво відходу, розумієть ся, з нотою обичаїв як найгіршою, та на послїдне жаданє не позволив, підозріваючи в цїлій афері “rusińską intrygę”.
Ще сього самого дня знали всї Українцї про цїлу справу і не знали з чого більше тїшити ся: чи з увільненя Штефана від кари, чи з наверненя Корчака. Але властиво увільненє Штефана від кари з боку “висших” не було цїлковите: вправдї міг оставати в сїй ґімназії, та за полїтику таки присудили йому наганні обичаї а тим самим і чесне 20 ринських. Та що було робити!
А Корчак вскорі по сїм поїхав до иньшого міста шукати собі долї; анї Штефан анї товариші не могли довідати ся, що з ним потім стало ся.
І знов скінчив ся рік. Були лїтні, свобідні вакації, які Штефан перебув як звичайно — два перші тижнї дома, а далї на лєкції у одного священика. Мусїв собі дещо заробити, бо батько чим раз більше знемагав, то й мусїв Штефан часом ринський-два і до дому дати.
А потому знов почала ся шкільна наука.
Біганє по лєкціях, дома наука часто в нетопленій хатї, в школї насьмішки та шпильки професорів, котрим він став ще більше ненависним від своєї афери з Корчаком, і такі инші приємности студентського житя. Та все те зносив Штефан відважно; він мав уже лиш два роки до осягненя своєї мети — лише два роки до зданя матури, а відтак буде міг цїлий свій час посвятити на студії своєї рідної історії, та буде міг
