На сї слова два голоси скрикнули: “Лодзю! паничу!” і було в тих голосах — в одному стільки болю, в другім стільки ненависти, що Лодзьо аж поблїд. Та в нього вступив нинї якийсь злий дух, що казав йому дрочити ся з немічними, тягнути жили з безборонних.
Ну, і чого-ж ти так пищиш, Ромцуню? Жаль тобі за злодїєм? А може хочеш його боронити? Ти сьмішний, оборонче слабших, страх який ти сьмішний! Не бій ся, не вразив ся твій дорогий товариш, бо він знає, що я правду говорю.
— Слухай, Лодзю! Гамуй свій язик, бо тепер міг би я тобі дуже легко голову розвалити. За що ображуєш невинного чоловіка, чого дразниш мене?
— Ха, ха, ха, як він те каже: “Міг би тобі голову розвалити”. Ну, я сумнїваю ся, чи в тебе було би на стільки відваги.
— То попросту підло те, що ти тепер робиш.
Лодзьо схопив ся на рівні ноги.
— Що? ти сьмієш менї сказати, що я підлий? Хто ти, малий пуцвіртику?!
І він із страшною лютістю прискочив до брата та кинув ся на нього з кулаками, коли се перед ним станув випростуваний, з палаючими мов жар очима Андрій і казав:
— Паничу, а вам би не стидно бити ту слабу дитину? І що він вам винен? Як хочете бити ся, то зміряйте ся зі мною. Я вам і так богато винен.
— Я з хамами та злодїями не бю ся!
— Паничу! — залунав страшний крик по хатї і Андрій уже не тямлячи себе кинув ся на Лодзя.
— Хто злодїй? — шипів. — Бодай ви тим подавили ся, що я закрав, бодай ви подавили ся! Тими моїми псячими послугами, моєю гіркою працею. А ти-ж паничу через кого тепер уже в третій латинській? А згадай, хто за тебе робив задачі, яких ти своїм мізком і розібрати не міг? Хто?
