Та вечеря смакує їм дуже. На закуску по одному яблукови, і що більше треба? Весело на серцї, полекшало трохи. І знов згадуєть ся рідна хатина і причуваєть ся звук сьвятої піснї — колядки. І вони співають-колядують, а з тим співом їх душа летить до своїх, до рідних, а Штефанова летить й до очий-зір, до дївчини коханої. Чи згадала-ж вона його хоч раз так щиро, як він згадує її що дня, що години?
Тихо, торжественно ллєть ся їх спів. Він так гармонїює з отсим величним спокоєм зимової ночи. Тисячами небесних очий заглядає вона в їх убоге віконце посріблює малі шибки, та жемчужить иней, яким вони злегка покриті.
Пізно вже — і хоч як хочеть ся їм ще колядувати, то стають- бо-ж иньшим мешканцям сеї хати може й не дуже приємний той спів серед ночи.
Тихо та любо сидять побіч себе і згадують — думкою переносять ся в рідне, кохане село, і витають коло дорогих осіб.
Так вони сьвяткують Сьвят-вечір.
Лїда шалїє з утїхи! Приїхав Роман на свята, єдина щира, рідна душа, єдиний друг, перед котрим вона може серце отворити, висповідати ся із усїх болїв та мук. Давно вже не видїла ся з ним. Ще від Великодня, бо підчас ферій перебув дома лише кілька день — от так про людське око, але й тодї старав ся як найменше перебувати дома. Відносини його з вітчимом були такі натягнені, хоч зверха нїби дуже чесні та сердечні, що лишень що маленького, яка дрібниця могла порвати так туго натягнену струну. Одно незручне, надто жорстке потягненє смичка по струнї, і чемність та середечність могла змінити ся на отверту ненависть.
Отсього Роман не хотїв з огляду на маму і сестру, і тому старав ся як найменше перебувати дома та стрічати ся з вітчимом. Був би може й не приїхав на сьвята, та щира просьба
