Цю сторінку схвалено
У Іванни очі сині,
як волошки в полі.
Личко біле, чорні вії,
коси в позолоті.
В неї вушки, як троянди
росою кроплені.
Її похідка, як трави
вітром забуйнені.
В неї шкіра — пелюстіння
яблуневих вітів.
Її пахощі — п'яніння
лілей, різних квітів.
ПРОЩАННЯ
— Прощавай но, Йванно,
я піду далеко!.. —
Зарожевілась троянда,
аж на серці спека.
Загойдався ясен-красен,
зашуміло листя…
— Гей, Данько ти мій коханий,
нащо йдеш до міста? —
Посідали разом в парі,
обнялися дружно.
Місяць гойдаєсь у хмарі,
птах гукає сумно…
Він Іванну обнімає
та цілує в губки.
12
