А дах із соломи вже чорний,
на ньому мохи немов жаби —
і шкіряться грізні злигодні
побитими склами із хати.
Димар похилився, що відьма
колдує над димом закляття,
а порозчинені вікна,
як руки прикуті розп'яттям.
Колоситься пшениця на лані,
гойдається поле, мов хвиля —
та лан цей належить тій пані,
що має палаци надиво.
Музика в палаці і танки,
панам запрягають карету.
На плянтаціях бідні селянки
працюють у соняшну спеку.
В панянок убрання шовкове,
а руки у їх в рукавицях —
усюди, круг панськеє поле
зерном золотим колоситься.
Де ж бо ти, правдо, блукаєш?
Чом бідної хати минаєш?
Чом панство бенкети справляє?
Батрак чом все спину згинає?
Чом поділ такий встановився,
що бідний багатому гнеться?
Чом одному, як родився,
так вже у розкошах живеться?
14
