Стомився Данько, завертає
до лісу й собі на вечерю
розводить багаття, співає
леґенду про славного Джерю.
Картопля спеклася на жарі,
яку натягав з огороду,
їсть сам і лушпиння жбурляє
собаці свому в нагороду.
Голічерва ліг, щоб на зорі
дивитись, як в небі блукають —
зелені, блакитні, червоні,
мов квіти, мов рожі із раю.
Жук продзинчить і полине…
Та птах десь крикне спросоння…
А в небі сріблясті долини
і котяться хвилі до моря.
Де ж море чарівне, казкове —
де край і початок творіння?..
У небі сріблясті підкови
і чутно злотисте гриміння.
На вулиці десь заспівали,
і спів цей прорізав вечірність,
дзвінкі голоси залунали
про вроду, кохання і ніжність.
Собака Букет засинає,
відкинувши хвіст, як лозину.
Данько наш голівку схиляє,
лягає з Букетом в обнімку.
16
