хався, щоб не викликати підозріння й злякати білої лебедини, він слухав її пісні неземної, бачив витончені ніжки білі, бачив, як ручками милими доторкалася вона грудей своїх і її червоні уста, як мак!
І не мав змоги Кирило Прекрасний витримати, бо прекрасність не знає законів і догм — вона діє сміливо й рішуче.
Підбігає Кирило Прекрасний до Іванни Повстанки, уклоняється до ніжок її білих, росою укритих, благально дивиться в очі й промовляє:
Іванна коханко, славна повстанко!
Гей кохає тебе дуже Кирило Сливух!
Не може він жити без тебе, коханки,
без очей прекрасних, трояндових уст!
Ночі не сплю, а дні не бенкетую
та все о тобі, моя дівко, сумую…
Промов же, крале, слово красне,
прийми кохання моє палке!
Ой, мовить тоді Іванна, славна отаманка-повстанка:
Як не пити мені води з твого кухля,
Бо той кухіль розбився,
Як не піймати мені того вітра, що вчора був —
51
