Так раджу тобі, Кирило Сливух,
Забути про мене, Іванну-отаманку,
А йти до війська бенкети справляти,
Сміхом товариство звеселяти
І мене злим словом, помислом не споминати!
То не чорний вітер хмару гей розвіяв,
Як Кирило-бандит на ноги став,
Із піхви виймав великий наган,
На Іванну-отаманку ціляв, націляв.
Отоді Іванна бомбу бере,
Бомбу, що рветься й смерть несе,
На кілька кроків назад відступає,
На бандита Кирила тую смерть жбурляє.
Зчинився вибух — криваві вогні!
І пішла Іванна у свій дім…
Не подивилась назад, чи живий бандит,
Чи може у землю навіки заліг.
Вартові не спали, постріли давали,
Озброєні козаки позбігалися вмить.
Ой, що робить,
Як мертвий, Кирило лежить!..
Молодих козаків на розшуки послали,
Кирила Сливуха на руки брали
І тихо поволі несли у курінь
Хоробрі бандити сумні.
52
