Цю сторінку схвалено
Через кілька хвилин було видно лише куряву та лишилась прим'ята трава і Кирило Сливух, що поволі пошкандибав у ліс…
Заходить сонце і розпачно прощається з землею. Червоні проміння сонця стали грізними, і кожен цей промінь, як крива шаблюка!.. Або — проміння сонця, що заходить, це рожеві пальці, які перебирають струни кобзи, граючи козацької думи сумної…
Кирило Сливух пішов у ліс. Довгий час блукав він без певної цілі, прострелюючи землю очима. Атраментом розіллялась темрява. Лісовою стежкою іде кінь з вершником. По всіх ознаках на коні верхи жінка. Вона дуже сумна. Кінь іде поволі, а жінка надзвичайно сумна…
Раптом кінь занервувався й вона до чогось прислухається…
Постріл…
Коня вбито.
— А-ах!..
Вибігає Кирило Сливух і хапає жінку. Вона змагається з ним, хоче дістати револьвера, але…55
