Цю сторінку схвалено
Крик перед смертю останній і довгий
викинув гуркітний брук.
Коли сонце над містом золоточолове
кинуло жмутом проміння зневаг,
гойдався примарою труп безголовий
і стиснутий пальцями жах.
Трам заіржав: і вдарили дзвони.
Тисячемовні у бризках поем.
І вмить завірюхався темпами спорзко
в сальві породжений день.
***
Тоскно… Натовпів ворохи
Викидає город на брук…
Гайдаються в полі чортополохи,
Обвішані жменями дум.
Я хотів би пить любов, як вохкість
У весняний день коріння.
Ах печаль людяна, хворість
Буйного цвітіння.
Хапайся вітер долонями за тіло
Цілуйся жаром губ.
Воскресіння одзвеніло
І охрип вже голос труб…
