бери руками. А цієї погані, що тепер порозводилась, хаврашків та гусениці, тоді і не чути було. А бжоли тієї? А меду? Мед і по зімовниках, мед і по бурдюгах, так і стоїть було у липовниках: скільки хочеш, стільки й бери, більш усього від диких пчіл. Дика пчола скрізь було сидить: і на комишах, і на вербах, і у траві. А ліса то? Бузинина, свидина, вербина, дубья, грушья! Груш було як напада з гилля, так хоч бери граблі та горни валки, так і лежать на сонці, поки не попечуться. Садки такі були — так патока з них і тече. А товщиня ліса яка була? Верби так іжи-Богу десять аршин у обхват. А звіру, а птиці? Вовки, лисиці, барсуки, дикі кози, чокалки, виднихи — так один за одним і біжать, так і пластають по степу. Були ще й дикі свині, такі гладкі та здорові; вони більш усього по плавнях шниряли. Були й дикі коні: вони цілими табунами ходили. А що вже птиці було, так, Боже великий! Качок, лебедів, дрохов, хохітви, диких гусей, диких голубів, лелек, журавлів, тетерваків, куріпьят — така сила, що як підніметця з землі, сонце застеле, сяде на дерево, то й гилля не видно, а як спуститься на землю, то вона, наче долівка, так і зачорніє. А риби
