киру. Я кинувся до вікна, відчинив його і подивився на діл. Воно не було вище від землі як трийцять стіп. Я скочив на підвіконницю, але ще вагався вискочити, бо бажав знати, що зайде поміж моєю збавителькою і моїм переслідувачем. Наколиб той негідник мав замір її бити, я постановив будь що буде обороняти її. Тієї самої хвилі полковник станув у дверях і наміряв бігти до мене; але жінка кинулася до нього, обняла руками і вчепилася в нього з цілої сили.
— Карле, Карле! — закричала вона по анґлійськи — не забувай, що ти мені присягнув останнього разу. Се вже не мало повторятися. Він буде мовчати, буде мовчати!
Полковник зо всіх сил хотів визволитися від неї.
— Чи ти ошаліла, Елізо? чи хочеш, щоби всі ми дісталися на шибеницю? Пусти мене, говорю тобі!
При сих словах він відштовхнув жінку і кинувся на мене з піднесенею сокирою. Що до мене, то я тимчасом зсунувся за вікно, але ще тримався за раму його. Сокира свиснула в повітрі, я відчув страшний біль, стратив пункт опертя і впав до городу.
Опріч міцного потрясення мені нічого не сталося; я поспішно вскочив і швидко сховався в кущах, бо небезпека ще не минула. Рука дуже боліла і тільки тепер я спостеріг, що не маю великого пальця і що кров плине з рани. Пробував
