так скоро знову свою працю. Далі, не мають вони звичаю бити жінок, щоб змусити до мовчання. Бо биття побуджує жінок до ще більшого крику. Не забивають вони нікого, коли знаходяться в переважаючім числі і можуть унерухомити поодинокого чоловіка. Злодії не спиняються на скромній здобичі, коли можуть взяти багато. До сього мушу ще додати, що такі люде не лишають вина у пляшці. Яке вражіння справляють на тебе, Ватсоне, сі суперечности?
— Все разом взяте видається правдоподібним. Але кождий пункт зокрема викликує сумніви. Особливо мене дивує, що баронову привязано до фотелю.
— Властиво се не є дивним, Ватсоне. Мусили вони або забити сю жінку, або зробити її такою нешкідливою, щоб не могла урядити зараз же погоню. Взагаліж довожу тобі, що оповідання баронової в багатьох випадках видається мені неправдоподібним. Чи не так Ватсоне? Але найбільше цікавим є три чарки.
— Щож ти в них зауважив?
— Чи памятаєш, як вони стояли на столику?
— Надзвичайно докладно бачу їх перед собою.
— Далі! Нам казали, що з сих чарок пило три чоловіки. Се здається тобі правдоподібним?
— Чому ні? В кождій з них знаходилося вино.
— Так, але тільки в одній був осад. І се треба мати на увазі. Що ти думаєш з приводу сього?
— Що в чарці, яку наляно останньою, міг бути осад, се дуже правдоподібно.
— Зовсім неправдоподібно. Бо дрібні порошинки пливали в цілій пляшці і чомуж тоді пер-
