жаючи придивитися блище, сперся коліном на бельку, що відставала від стіни. В такий спосіб міг досягнути рукою до шнура, але се менш його цікавило, ніж сама белька.
Зіскочив задоволений і закричав.
— Знаменито, Ватсоне! Теперь цілий випадок зясований і він буде одним з найцікавійших в нашій збірці. Який же я був недотепний і як легко міг зробити найбільшу помилку у свойому життю. Думаю, що тепер в мойому ланцузі не забракне ані одного звена! Все є в порядку!
— А чи знаєш хто є убійниками?
— Не убійниками, тільки убійником, любий Ватсоне! Тут працювала одна людина, але се була людина страшна. Міцний був яко лев, доводом чого є гачок, що аж зігнувся від удару. Він був високій на 6 стіп і 3 цалі, спритний як вивірка і з дуже гнучкими пальцями… Не був також дурний, коли зміг сам вигадати таку гарну баєчку. Так, мій Ватсоне, ми тут впали на слід незвичайного злочинця. Але навіть і сей моторний чоловік лишив для нас фіртку у вигляді сього шнурка від дзвінка, який усуває останні сумніви.
— Деж вбачаєш сю фіртку?
— Скажи, колиб ти хотів отак обірвати шнур, чи ти знавби в якому місці він урветься? Очевидно, ти рахувавби, що він одірветься в тому місці, де примоцований до дзвінка? Чому ж тоді він одірвався о три цалі нище?
— Певно тому, що в сьому місці він давно перетерся.
Дуже добре. Сей кінець є дійсно перетертий, але се зробив сам злочинець навмисно ножем,
