на Різдво. Я платив акуратно свої внески, а решту ви знаєте. Дуже вдячний вам за поворот капелюха, бо моя шкоцька шапочка не відповідає ані мойому віку, ані становищу.
І уклонившися кождому з нас окремо, він віддалився з кумедною самопошаною.
— Ось тобі, Ватсоне, Генрих Бекер своєю особою, — сказав Хольмс, коли двері зачинилися за нашим гостем. Можна напевно сказати, що він нічого не підозрює. Ти, певно, голодний, Ватсоне?
— Не дуже.
— В такім разі пропоную відкласти обід і йти свіжим слідом.
— Охоче.
Ніч була зимна. Отже ми убрали теплі плащі і за чверть години дійшли до невеличкої харчівні Альфа на розі вулиці Блюмсбері.
Увійшовши, Хольмс замовив у рудобородого господаря дві шклянки пива.
— Напевно, сказав він йому, ваше пиво таксамо добре, як і ваші гуски.
— Мої гуски?
— Так. Півгодини тому я розмовляв з паном Генрихом Бекером і він говорив мені про ваших гусок.
— А, тепер розумію! Але се не були мої гуски.
— Так? А чиїж?
— Я купив два десятки у купця з Ковен Ґерден.
— Ага! Я знаю кількох купців з тої дільниці. У кого ж саме?
