— Називається Брекінрідж.
— Якраз його не знаю. Пю за ваше здоровля. Добраніч! Всього кращого!
— А тепер до того Брекінріджа, тягнув далі Хольмс, запинаючи плащ, бо дув зимний вітер. — Бачиш, Ватсоне, що пригода з дурною гускою може нас допровадити до увільнення людини, якій загрожує сім літ тяжкої вязниці. Мусимо довести його невинність.
Лябіринтом вузьких вулиць ми дійшли нарешті до Ковен Ґердену і на одній з більших купецьких буд побачили назвиско Брекінрідж. Власник крамниці мав розумне обличчя з довгими фаворитами і виглядав на бувшого кавалєриста. Коли ми підходили, замикав саме свою буду за помічю хлопця.
— Добрий вечір, сказав Хольмс. Ніч дуже зимна!
Купець притакнув головою і почав уважно приглядатися мойому товаришеві.
— Бачу, що пан продав усіх своїх гусок, тягнув далі Хольмс, дивлячися на порожній мармуровий стіл.
— Коли хочете, можете завтра дістати у мене аж 500 штук!
— Мені не о се ходить.
— Якщо потрібуєте пару штук зараз, то маю їх там у схованці, де палиться ґаз.
— Мені казали про вас…
— Хто саме?
— Власник харчівні під Альфою.
