тися що сталося з кількома гусями, яких пані Окшот продала купцеві Брекінріджу, сей перепродав панові Уайндіґету, а той знов своїм сталим гостям, між ними панові Генриху Бекеру.
— О, бачу, що ви є тим чоловіком, якого я потрібую, закричав низенький чоловічок, гарячково потрясаючи руками. Ви навіть не уявляєте собі як мене обходить ся справа!
Хольмс закликав фіякра.
— В такім разі нам буде краще розмовляти в затишній кімнаті, а не на сьому зимному вітрі. Але прошу сказати, з ким маємо пріємність говорити!
Незнайомий завагався.
— Називаюся, — сказав нарешті — Диксон Робертсон.
— Ні, прошу сказати правдиве назвиско приступати до справи з фальшованим назвиском, се не приносить щастя.
Хлопець міцно зчервонів.
— Добре! Моє справжнє назвиско є Джемс Ридер.
— Чудесно! Ви є швайцаром в готелю „Космополітен“. Прошу, сідати до фіякра. Незабаром скажу вам все, що потрібуєте.
Малий панок став і поглядав то на одного, то на другого з нас, напів трівожно, напів вичікуюче ніби не знав чого має від нас сподіватися, чи щастя чи катастрофи. Нарешті всів до фіякра і півгодини пізнійше ми всі знаходилися в помешканню мойого приятеля.
