— Ось ми у себе, сказав весело Хольмс, входячи до свого покою. Як се добре, що запалено в комині! Здається ви змерзли, пане Ридер. Сідайте прошу до сього фотелю. Тимчасом я уберу, з вашого дозволу, пантофлі, а потім ми займемося вашою справою. Отже ви бажаєте знати, що сталося з гусками?
— Так пане!
— Або скорійше, вам ходить тільки про одну гуску, білу з чорною смужкою на хвості.
Ридер затремтів.
— О пане, закричав він, невже ви зможете мені сказати, що з нею?
— Маю її тут.
— Тут?!
— Так. Дійсно, се є дуже незвичайна гуска і не дивно, що ви нею так цікавитеся. По смерті вона знесла найгарнійше в світі блакитне яйце, Маю його в своїй збірці.
Наш гість захитався і схопився за ріг комина.
Хольмс відчинив касету і вийняв звідти блакитний карбункул, що сяв як зірка холодним і ясним промінням.
Ридер стояв збентеженний, не відаючи, чи має признаватися до камня, як до своєї власности, або зріктися його.
— Досить сієї комедії, Ридере, — спокійно вимовив Хольмс. Заспокійтеся, бо ще впадете до комину. Допоможи йому сісти, Ватсоне. Він ще не остільки зіпсований, щоб з зимною крівлею