На другий день Різдвяних свят я пішов до свойого приятеля Шерльока Хольмса, щоб побажати йому веселих свят і перепросити за опізнення мойого привітання, що виникло з причин родинних.
Я знайшов його лежачим на канапі, закиненим в пурпуровий шляфрок, серед цілого стосу часописей. Біля канапи стояв деревляний фотель, на його поручах висів якийсь старий, дуже знищений, огидний капелюх з твердого фільцу, вже заламаний в кількох місцях і непридатний до ужитку. Побільшуюче шкло і маленький пінцет, що лежали на сьому фотелю, вказували ясно, що Хольмс провадив над сим капелюхом якісь докладні оглядини.
— Ти занятий? — спитався. Може я перешкоджатиму?
— Зовсім ні. Мені навіть буде дуже приємно поговорити зі знайомою людиною з приводу ось сих оглядин. Предмет їх є дуже звичайний, — казав він далі, показуючи на капелюх пальцем, — але подробиці є дуже цікаві і навіть повчаючі.
Я сів перед комином і почав гріти свої змерзлі руки. На дворі був несамовитий мороз і всі вікна покрилися грубою верствою інею.
