— Напевно, — сказав я, — за сим предметом, що має такий звичайний вигляд, криється історія надзвичайного злочину і ти працюєш, щоб відшукати шлях до його відкриття.
— Ні, ні! немає тут жадного злочину, — розсміявся Хольмс. — Се є один з тих дрібних, однак цікавих випадків, що трапляються і траплятися мусять в місті, де кілька міліонів людей крутиться в тісноті пари квадратових миль. В таких складних і заплутаних відносинах часто трапляються загадки, що не мають нічого спільного зі злочином, проте однак підносять зацікавлення. Не перший раз зустрічаюсь з такими загадками і думаю, що сей капелюх можна зарахувати до катеґорії таких невинних випадків.
— Ти памятаєшь післанця Петерсона?
— Добре його знаю.
— Ся здобич належить властиво йому.
— Сей капелюх?
— Він його знайшов. Власник досі лишається незнаним. Отже прошу тебе не дивитися на сей капелюх як на кавалок брудного фільцу, а як на пробу нашої спритности у відгадуванню невідомих речей. Але передовсім послухай, як відбулась ціла справа. Сей капелюх зявився привітати нас ранком на перший день Різдва, в товаристві знаменитої грубенької гуски, яка правдоподібно печеться теперь в кухні Петерсона. Се було так: біля четвертої години ранком, на перший день Різдва, ішов собі Петерсон (як тобі відомо, се дуже порядний хлопець) до дому, по невеличкій забаві з товаришами. На Кортенгем — зауважив
