при непевному світлі ґазового ліхтаря, чоловіка, що ішов перед ним трохи хитаючися і ніс на рамені білу забиту гуску. Сей чоловік, на розі Ґродж-Стріт, вступив у суперечку з громадкою вуличників. Один з них скинув йому капелюх з голови. У відповідь на се незнайомий підніс палицю, бажаючи вдарити напасника, але трапив у шибу якогось великого гарного склепу і, натурально, вибив її. Петерсон приспішив крок, щоб прийти йому з допомогою. Незнайомий очевидно перелякався наслідків своєї незграбности і взявши, напевно, Петерсона за поліціянта, яко мога скорійше втік, лишаючи на полю битви сей капелюх і ту грубеньку гуску, що підчас бійки впала на землю. Він зник в темряві вузеньких заулків, таксамо як і вуличники. Петерсон опинився переможцем і забрав трофеї, що там лежали, себто капелюх і гуску.
— Але напевно віддав гуску її власникові?
— В сьому то й є ціла загадка! Правда, що до лівої ноги гуски була привязана картка з написом „для пана Генриха Бекера“, а на підшівці капелюха є тіж самі букви Г. Б., але, бачиш, в Льондоні є з пару тисяч Бекерів, а Генрихів Бекерів принаймні кількасот. Тому не так легко вишукати між ними правного власника гуски!
— Щож зробив Петерсон?
— Віддав мені свою здобич — гуску й капелюх, знаючи що я цікавлюся такими справами. Гуску я сховав до нинішнього ранка, але, коли зауважив, що не зважаючи на великий мороз, вже час її спекти, віддав її Петерсонові з пора-
