доктор тримає пантеру і павіяна, і ми тільки тоді були спокійні, коли двері наші були замкнені на ключ.
— Натурально. Прошу вас, пані, оповідати далі.
— Я не могла спати в ту ніч. Турбував мене непокій, якесь то неясне передчуття нещастя. Оскільки ви памятаєте, сестра і я були близничками, а вам відомо, як міцні вузли, що лучать дві такі близькі душі. Час був страшний. Буря завивала переразливо, а потоки дощу з шелестом плили по шибах вікон. Нагло серед шуму бурі я почула розпучливий крик переляканої жінки, відразу пізнала голос сестри. Зіскочила з ліжка, завинулася шалем і вибігла на коритар. В хвилі, як я відчиняла двері, здалося мені, що я почула тихій свист такий самий, про який мені говорила сестра, а за один мент пізнійше дійшов до мене міцний звук ніби то кинутого на землю металю. Далі поволі відчинилися двері від покою моєї сестри. Перелякана я затрималась, не знаючи що станеться. При світлі лямпи, що вісила в коритарі, я побачила в дверях сестру, смертельно бліду, що благальними рухами просила помочи; вона хиталася як людина, що міцно упилася. Я кинулася до неї, схопила в обійми, але ноги підігнулися піц нею і вона упала на землю. Сестра вилася в найстрашнійших муках, всі члени її були конвульсійно покручені. Відразу мені здалося, що вона не пізнає мене, але коли я похилилася над нею вона крикнула голосом, якого я во віки не забуду: „Ох! Боже, Гелено! То була стяжка! Пестра стяжка!“ Очевидно сестра ще щось хотіла сказати, здавалося, що вона своїм витяг-
