і нарешті факт, що панна Гелена Стоонер чула металевий відголос, який походив, може, від того, що вийняли одну з залізних штаб при віконницях, все те переконує мене, що як раз з сього боку треба шукати вияснення таємниці.
— Однак якаж роля циганів?
— Цілком собі не можу уявити.
— Твої висновки зовсім не переконуючі.
— Абсолютно поділяю сю твою думку, і тому власне сьогодня ми їдемо до Стоок Морену. Хочу на місці переконатись, чи можна побороти перешкоди, що заплутують цілу справу. Але, що там до лиха?
Сей окрик мого товариша викликало нагле відчинення дверей і вхід чоловіка незвичайного зросту. Його одяг був якоюсь особливою мішаниною убрання джентельмена і рільника; на ньому був довгий сурдут, циліндр і високо піднесені камаші; в руках він держав мисливський батіг. Незнайомий був остільки високий, що капелюх його не проходив у двері, і остільки широкий в раменах, що своєю постатю заповнював цілий отвір дверей. Його широке обличя, пооране тисячами зморшек і опалене сонцем виявляло найпоганійші пристрасти. Погляд незнайомого по черзі переходив на кождого із нас. Його западлі очі, з жовтими білками, гачковатий і гострий ніс справляли вражіння якогось старого хижого птаха.
— Хто з вас Шерльок Хольмс? — спитав дивний чоловік.
— Я, прошу вас; однак дуже бажавби знати з ким маю честь говорити — сказав мій товариш, затримаючи зимну крів.
