гріти біля нього руки, що були закостеніли від холодного вітру підчас подорожі.
Нагрівшись, ми оглянулись по покою, кинули оком на високі вузькі вікна зі старого ріжноколірового скла, старовинну дубову облямівку стін, оленячі голови, герби по стінах, все це в півтіні, в півсвітлі великої лямпи по середині стелі.
— Все це вигдядає так, як я собі уявляв, — сказав льорд Генрі. — Чи це не справжній зразок оселі старого роду. Подумайте тільки, що в цій самій салі на протязі пятьох століть жили мої предки! Якесь почуття врочистости обіймає мене, як тільки про це подумаю!
Його смагляве обличчя палало юнацьким ентузіязмом, коли він розглядався навкруги себе. Світло падало просто на нього, де він стояв, але довгі тіни снувалися по стінах і висіли над ними темним шатром. Барімор, занісши баґаж до наших кімнат, вернувся і стояв перед нами, ввічливо схилившись, як пристало добре вихованому слузі. Він був надзвичайно гарний чоловік, високий, з блідими благородними рисами обличчя й короткою чотирокутною бородою.
102
