— Ну, а собака?
— Собака має звичку носити в зубах палицю за своїм паном. Що палиця була важка, собака держав її міцно зубами, якраз посередині і слід зубів видно дуже ясно. Щелепи собаки, що видко зі слідів, по мойому, занадто широкі для терієра й не досить широкі для мастифа. Це міг би бути… так і є, їй-Богу, так і є, що це пудель.
Він устав із місця і кажучи це, перейшов по кімнаті. Тепер він стояв коло самого вікна. В його голосі було стілько переконання, що я глянув на нього здивовано.
— Голубе мій, як ви можете бути такі певні в тому!
— З дуже простої причини що я бачу самого пса на сходах, а осьде і дзвонить уже й його пан. Будь ласка, зостаньтесь, Ватсоне. Він ваш товариш по професії, й ваша приява може мені бути корисна. Тепер саме драматичний момент, Ватсоне, коли чуєм на сходах кроки, які, можна сказати, входять у твоє життя, не знати чи на зле, чи на добре. Що може хотіти Джемс Мортімер, чоловік науки, від Шерльока Гольмса, спеціяліста у злочинстві… Увійдіть!
12
