який заразом мав найбільшу в селі крамницю, дуже добре пам'ятав телєґраму.
— Розуміється, — сказав він мені, — я послав Баріморові телєґраму так, як було звелено.
— Хто вручив її?
— Осьде мій син. Джемсе, ти носив минулого тижня телєґраму Баріморові до замку?
— Я, тату.
— В його власні руки?
— Він саме був на горищі, так що я не міг дати в його власні руки, але вручив пані Барімор, і вона обіцялася зараз передати.
— А ви самого Барімора не бачили?
— Ні, пане; він же був на горищі.
— Коли як ви його не бачили, то як ви знаєте, що він був на горищі?
— Ну, напевне, його власна жінка мусіла знати, де він був, — сказав переконано начальник пошти. — Дістав він телєґраму? Коли вийшла яка помилка, то винен сам Барімор.
Очевидячки, що допитуватись далі було безнадійно, але ясно було, що, не дивлячись на хитрість Гольмса, ми не мали доказу, що Барімор не був у Льондоні ввесь
110
