нашу стежку, і в одну хвилю Степльтон, надзвичайно швидко й енерґійно кинувся за нею наздогін. На мій жах, метелик полетів просто на велике багно, але мій знайомий не спинився ні на хвилину, стрибаючи з одної купини на другу й вимахуючи зеленою сіткою в повітру. Його ясно-сіре убрання й нерівні, зиґзаковати кроки робили його самого схожим на якогось величезного мотиля. Я стояв, слідкуючи за погонею, дивуючись його надзвичайній зручности й разом з тим, боячись за нього, щоб бува не схитнувся й не попав у зрадливе болото, коли почув позад себе кроки й, повернувшись, побачив перед собою на стежці молоду жінку. Вона прийшла в напрямі, звідки дим з димаря вказував на близькість оселі Степльтона, але в западині, якою вона йшла, її досі не було видно.
Я не міг не догадатись, що це була сестра Степльтона, про яку мені говорили, бо на степу не було багато пань; до того пригадав собі, що про неї говорили, що була гарна. Молода жінка, яка наближалась до мене, без сумніву була гарна, і краса та була надзвичайного типу, рідкого тут. Не могло
122
