бути більшого контрасту, як ось між братом і сестрою; сам Степльтон був нейтрального коліру, мав ясне волосся, сірі очі, вона ж була чорнява, чорніща за всіх брунеток, яких я бачив у Анґлії, висока, струнка й елєґанта. Риси обличчя мала горді, тонкі, такі правильні, що могли б здаватись без виразу, як би не ніжні уста і прегарні, чорні, живі очі. Її струнка постать, елєґантне убрання буди дійсно дивним з'явищем на самотній степовій стежці. Очима слідкувала за братом, а як я оглянувся на неї, вона швидко підійшла до мене. Я привітався і збірався зробити якусь увагу для пояснення моєї прияви тут, як її власні слова повернули мої думки в инший бік.
— Їдьте назад! — сказала вона. — Вертайтесь зараз просто до Льондону!
Я міг тільки дивитись на неї в німім, глупім здивованню. Вона блиснула на мене очима й тупнула нетерпляче об землю ногою.
— Чого я маю вертатись? — спитав я.
— Я не можу пояснити.
Вона говорила тихим голосом із наміром переконати мене, — але ради Бога робіть,
123
