Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/125

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


що я вас прошу. Їдьте, і щоб ніколи ваша нога не була на степу.

— Я ж тільки-що приїхав.

— Господи! — скрикнула вона. — Невже ви не розумієте, коли попередження робиться для вашого порятунку! Зараз вертайте до Льондону! Цс—с! Мій брат вертається. Ні слова про те, що я казала! Може, ви зірвете мені оту орхідею, онде між очеретом. У нас на степу багато орхідей, хоч, розуміється, тепер трохи пізно, щоб бачити все в цілій красі.

Степльтон покинув свою гонитву й надійшов до нас, задиханий і червоний від бігу.

— Це ти, Беріль! — сказав він, і мені здалось, що тон його був не зовсім сердешний.

— Чого тобі так душно, Джеку? — спитала вона.

— Я ганявся за метеликом. Він дуже рідкий, особливо тепер ув осени. Яка шкода, що не впіймав його.

Він говорив байдуже, але малі очі ввесь час бігали від дівчини до мене.

— Я бачу, що ви познайомились.

— Так. Я казала льордові Генрі, що тепер

124