Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/129

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


— Я певен, що йому буде дуже приємно.

— То, може, ви йому скажете, що я збіраюсь. Нашими скромними засобами ми можемо трохи полегчити його перебування тут, поки він не звикне до нового оточення. Хочете подивитись мою колєкцію метеликів? Мені здається, що для південного заходу Анґлії вона найповніща. А тимчасом поспіє лєнч.

Але мене тягло вернутись до льорда Генрі. Мелянхолія, яку навіяв на мене степ, смерть нещасного поні в багні, чудні згуки, сполучені зі страшним переказом про Баскервілів, все це наві'яло на мене сум. Та ще, поверх усіх цих, більш-менш неясних вражінь, виринула ясна й виразна пересторога місс Степльтон; вона висловила її з таким гарячим переконанням і щирістю, що для мене без сумніву лежала за тим якась глибока й серіозна причина. Я встояв перед усіма запрошуваннями зістатися на лєнч і одразу пішов додому, тою самою, зарослою травою стежкою, якою ми прийшли.

Але, здається, була якась коротча стежка, якої я не знав, бо поки я вийшов на великий шлях, місс Степльтон уже сиділа на

128